Ось, вже і закінчилась тема "Україна в період лібералізації суспільства" і час робити висновки.
Ще перед початком роботи (і в її процесі) нам дали необхідні критерії, яких слід було дотримуватись у процесі вивчення теми і ведення блогу (адже для свого веб-квесту я обрала саме цей формат).
Отже, у свої статтях я обирала проблемне питання і відповідала на нього, користуючись при цьому більше ніж двома джерелами, використовуючи фото, відео та спогади сучасників. У моїх статтях містяться висновки, до яких я прийшла самостійно.
Свою роботу (та роботи моїх однокласників) вважаю задовільною.
Роки дитинства - це, перш за все, виховання серця.
В.Сухомлинскький
Ще з молодших класів я пам'ятаю твори Василя Сухомлинського.
Будучи учнем він проявляв себе, як дуже здібний хлопчина. А вже у 17 почав свою педагогічну роботу.
"Он не учился в известных университетских центрах, не имел возможности в молодости роскошествовать в знаменитых научных библиотеках. Был студентом-заочником периферийного учительского института (это уровень техникума). Тем не менее сумел за четыре месяца экстерном сдать экзамены в педагогическом институте и получить диплом о высшем образовании. Несмотря на ускоренный курс обучения, его образованность поражала."
Писав Г.Клочок
В 1948р. письменник влаштовується працювати в Павлишську середню школу.Саме в цій школі "він почне свій експеримент" - намагатиметься виховати людину в людині, громадянина зі здоровою мораллю.
"Настоящее воспитание — это воспитание в духе бесстрашия. Настоящая доброта, готовность защищать более слабого и беззащитного — это прежде всего мужество, бесстрашие души!"
В.Сухомлинський
Як правило, о восьмій годині ранку Василь Олександровия підіймався з заваленого рукописамиі книгами столу і йшов зустрічати учнів. Робив це завжди (на прозі школи - втеплі дні та в коридорі зимою чи в непогоду).
«С детьми нужно быть с утра до ночи, — писал он писателю Григорию Медынскому. — И в воскресенье нужно быть с ними. Но для меня это не бремя. Вы знаете, вот сейчас вечер, а мне хочется, чтобы поскорее наступило утро и чтобы зазвенели снова их голоса».
Мене вражає любов Сухомлинського до дітей.
Мені здається ,він був не просто талановитим директором, він був унікальним! До школи, в якій працював письменник, приїжджали вчителі із усіх кутків СРСР і ось, що вони казали про школу та Василя Олександровича :
"Я в этой замечательной и содержательной школе пробыл лишь один день, но получил столько, сколько в институте за четыре года", — писав директор школи из Арменії. А ось враження педагогів із Челябінська: «Павлышская средняя школа должна быть переименована в университет! Мы говорим это с полной ответственностью...»
Висновок: Про Сухомлинського Василя Олександровича можна дуже довго говорити і стільки ж писати. Це дійсно визначна людина, яка виховувала радянську молодь за своїм власним методом і , можна навіть сказати, виховувала чудо дітей. Василь Олександрович приніс внесок не лише у освіту та соціальну верству а й у українську літературу.
Ось, вже і закінчилась тема "Україна в період лібералізації суспільства" і час робити висновки.
